ІВАН МАЗЕПА

 До  інтерпретації образу  неоднозначної історичної особи – славетного українського гетьмана Івана Мазепи я вже вдавалася. 2000-го року на замовлення  американки українського походження  Ганни Сохань   виготовила порцелянову ляльку(  висотою 18 см), беручи за основу один із відомих портретів. Колекціонерка була задоволена, а я  ж вирішила повернутися до цієї теми десь згодом.
 Відтоді з’явилося чимало нових розвідок про особу гетьмана, історичні обставини його слави й забуття. В пресі одні портрети піддавалися сумніву щодо ідентичності (зокрема, представлений на гривні),інші пропонувалося вважати  єдино справжніми. І всі ці матеріали поповнювали окрему течку, де вже лежав зокрема й жіночий журнал «П’ята пора»( 1998р.) з  листами Івана Степановича до коханої Мотрі , чим надихнув мене до «народження» ляльки «Мотря».
 З наближенням 380 –річчя від дня народження Мазепи, тема все більше і більше хвилювала мою уяву. Довго не могла обрати техніку та одяг. Вагалася між м’якою лялькою ( текстиль, мідний дріт) та порцеляновою ( порцеляна, текстиль, мідний дріт) а також між лицарськими обладунками і традиційним жупаном. Перший видавався  мені надто складним у виконанні, другий – надто простим і вже кілька разів шитим   («Богдан Хмельницький», «Полковник Сулима», «Пилип Орлик» та ін.) Раз-по-раз вдивлялася у портрети, мовби запитуючи і наснажуючись. Зупинилась на порцеляні.  Щодо вбрання найбільше припав до душі портрет невідомого художника ( поч. 18 ст. Швеція ) . Листівку люб’язно подарувала мені директор музею Гетьманства Галина Ярова , вочевидь це і стало для мене знаковим. А оскільки на портреті відсутній головний убір, довелося мені його «взяти» з іншого, гравюри В. Масютина ( Берлін. 1933 р.)Зважилася таки й на лицарські шати ( щоправда, застосовуючи текстиль, враховуючи тендітність порцеляни), у чому допомогла мені « Панегірична гравюра на честь гетьмана Івана Мазепи» Івана Мигури ( 1705 р. Київ).

березень 2009р.