|
|||
|
Ось уже кілька років поспіль серед творчого та «близькотворчого» люду України вирує МОТАНКОМАНІЯ. Почалося все з етно- та мистецтвознавчих фоліантів і перекинулося на «широкий загал», як полюбляли писати/казати за часів Великого Совка. Майже всі, хто сяк-так уміє тримати ножиці в руках ( а почасти й швацьку машинку!) кинулися робити мотані ляльки. Мотанкове цунамі накрило все «живе й не живе»,пройшлася по всій Неньці й докотилася до Гамерики-Канади-Австралії. Тепер, коли зголоднілі за «справжнім» укрсувеніром іноземці, шопінгують по лавках-салонах-ярмарках-фестивалях подавай їм неодмінно МОТАНКУ! І то байдуже, що здавна простий люд не лише український, а й іспанський та мексиканський, японський та китайський, ірландський та чукотський, словом – від Арктики до Антарктики, мотає з будь- якої підручної тканини ( чи шкіри ) для своєї малечі найпростішу забавку. Подавай їм саме українську мотанку! На щастя, нашому народові ні фантазії, ні гумору не позичати. Його хлібом не годуй , лише б ввести в оману, зачарувати, заворожити а то й позбиткуватися … Відтак єдина, автентична, ПЕРШОДЖЕРЕЛЬНА мотанка стала салонною і майстер-класною, «ликою» і «безликою» ( тобто з обличчям і без обличчя), простолюдинкою і княгинькою, з причепленими до неї мотанками-немовлятками і навіть ( о, боже! ) триголовою. Бідні іноземні туристи!
|
|||
|
|||
|